Початки Пласту (1911-1920)

В Україні з давніх часів питанню виховання молодого покоління надавали великої ваги. Згадаємо, наприклад, "Повчання дітям” Володимира Мономаха (ХІІ ст.), працю братських шкіл, Києво-Могилянської Академії, виховання джур на Запорізькій Січі (ХVI–ХVІІІ ст.) тощо. ХІХ століття принесло світові нові філософські і педагогічні ідеї і нові підходи до питань виховання молоді. Найперше, окрім навчання і інтелектуального розвитку яскраво постала потреба фізичного гарту. Необхідно було також звернути особливу увагу на плекання моралі і виховання характеру, заохотити молодь до самовиховання. Аналогічні процеси відбувалися і у інших народів. Разом з тим на той час почали викристалізовуватися ідеали незалежності України, з’явилася віра в щось реальне і осяжне, для здобуття чого потрібно було вже конкретних дій нового, міцного духом і тілом покоління, сповненого нових ідей.

Новий виховний ідеал для виховання молоді дало утворення у Великобританії скаутінгу, в якому у одну виховну цілість поєдналося інтелектуальне, моральне і фізичне виховання. Своєю метою він мав виховати людину, міцну розумом і тілом, стійку характером і цілеспрямовану до служіння суспільству. Скаутінг найперше був організацією молоді, яка, вміло керована старшими, виховує сама себе.

Молодіжні організації, які прагнули проводити свою діяльність відповідно до положень скаутської методики виникли на теренах України ще у кінці першого десятиріччя ХХ сторіччя. Одна з перших таких дружин була створена у Бахмацькому повіті на Катеринославщині у 1909 р. Її очолював Юрко Гончарів-Гончаренко. В передвоєнні роки подібні скаутські гуртки діяли в Ізюмі, Слов’янську, Луганську, Харкові і в деяких інших містах України. Проте гуртки ці не були чисельними і назвати їх власне скаутськими можна з великою часткою умовності, бо такі осередки, набираючи виключно військового характеру, готували до служби за "царя і Отєчєство”. Українськими їх можна назвати лише за національною ознакою, бо національним вихованням української молоді вони зовсім не займалися.

Назва "пластун” – це відповідник англійського слова "скаут” (в перекладі "розвідник”). Вона походить від назви кубанських козаків-розвідників, які, підкрадаючись і вистежуючи ворога, пластували по плавнях, виконуючи найнебезпечніші завдання.

Український Пласт було створено у Львові, найбільшому українському культурному осередку Галичини. Перший пластовий гурток восени 1911 року заснував у Львові студент Львівської Політехніки Іван Чмола. Характерно, що ще з перших сходин сам організатор гуртка заявив: "Наш скаутінг не має бути забавкою, а з нього має зродитися наше рідне українське військо”. І Чмола дотримав своєї настанови – програма діяльності гуртка включала стрільбу з рушниці і браунінга, практику з сигналізації, стеження, військові вправи з маршами тощо. Володіючи англійською мовою, Чмола перекладав праці Бейден-Пауела і тому, попри мілітарний характер, його гурток дотримувався основоположних засад скаутінгу.

Організатором другого пластового осередку у Львові став Петро Франко – син славетного класика української літератури. Вчителюючи, він дещо пізніше за Івана Чмолу, у грудні 1911 року, створив таємний пластовий гурток, до якого увійшли учні старших класів Академічної гімназії. У своїй праці він також опирався на англомовний підручник Бейден-Пауела, а також на книжку польського автора Мелковського. Його гуртки переросли у достатньо широку організацію, членами якої були понад 120 осіб. Ця організація проіснувала до початку Першої світової війни. На відміну від Івана Чмоли, Петро Франко основою програми діяльності своїх гуртків поставив фізичний гарт. Саме у гартуванні тіла він бачив основне завдання Пласту.

При тій же Академічній гімназії у Львові ще один, вже цілком легальний осередок, заснував її викладач Олександр Тисовський. Його не задовольняла існуюча рутинна система виховання і в своїх пошуках кращої методики він зупинився на скаутській. Володіючи англійською мовою, він мав змогу перекласти працю Бейден-Пауела "Scouting for boys”. Тисовський активно популяризував її в публіцистичних статтях та намагався поєднати її ідеї з українськими особливостями. На відміну Чмоли і Франка, які в заняттях зі своїми гуртками головну увагу зосередили саме на практичних елементах відповідно військовому і фізичному, Олександр Тисовський дотримувався "букви” бейден-пауелівської ідеї і 12 квітня 1912 року перші 40 активних членів гуртка склали пробу учасника і Присягу пластуна. Цей день вважається днем створення Українського Пласту. Започатковані Тисовським пластові гуртки зважаючи на методику їх ведення пізніше назвуть "класично скаутськими”.

Пластові осередки швидко поширюються по всій Галичині. До початку Першої світової війни вони існували майже у всіх великих її містах. Однак їх створення не носило організованого характеру, тому годі було сподіватися скоординованості в їх діяльності. Процесу слід було надати цілеспрямованості і систематизованого характеру. Завдяки зусиллям Петра Франка пластові осередки Львова налагоджують контакти з осередками з інших міст і за його ініціативою 6 квітня 1912 року у Львові відбувається з’їзд пластових впорядників (скаутмайстрів). Цей з’їзд певну одностайність у розвиток пластового руху, як того вимагала теорія скаутінгу Бейден-Пауела. Були прийняті запропоновані Олександром Тисовським Статут Пласту та вимоги до трьох пластових проб, а також запропонований Петром Франком проект пластового однострою, близький до англійського зразка. З’їзд також сформував перший зародок центральної пластової влади – Інформативний Пластовий Комітет, головою яеого було обрано Олександра Тисовського, а його заступником – Петра Франка.

Після з’їзду пластових впорядників процес утворення та діяльності пластових осередків значно унормувався. Фундаментом для цього стала книга Олександра Тисовського "Пласт”, яка вийшла у 1913 році, а також видані в той же час посібники Петра Франка "Пластовий однострій”, "Пластові гри та забави”, "Пластові відзнаки”. Саме вони сприяли поєднанню основних скаутських засад Бейден-Пауела і українських особливостей та створенню на цьому ґрунті української національної скаутської організації.

Незабаром стало ясно, що рішення з’їзду пластових впорядників носять перехідний характер і час вимагає створення повноцінної центральної пластової влади. З цією метою 12 лютого 1914 року у Львові відбувається ІІ Пластовий з’їзд, на якому створено Осередню (Центральну) Пластову Управу. Управа провела перереєстрацію пластових осередків і створила на території Галичини 11 пластових округ з Окружними Управами, налагодила видавництво власних друкованих органів, які переважно редагував Петро Франко, детальніше унормувала пластовий однострій та відзнаки, почала підготовку до державної реєстрації Статуту Пласту. За своїм змістом і зовнішніми формами Пласт почав набирати яскраво виражених ознак європейського скаутінгу. Окрім Львова численні осередки діяли у Стрию, Самборі, Станіславові (сучасний Івано-Франківськ), Перемишлі тощо. Під впливом Галичини напередодні Першої світової війни Пласт починає розвиватись також і в Буковині. Ініціатором його створення тут стає українське студенство Чернівецького університету. Напередодні війни його членство зросло до 800 осіб.

Апогеєм передвоєнного розвитку Пласту стала участь пластунів у Сокільсько-Січовому здвизі, присвяченому 100-річчю з дня народження Тараса Шевченка, який відбувся у Львові 28 червня 1914 року. Надзвичайно ефектне враження на українську громадськість і гостей на ньому справила організована і струнка колона пластунів, якою керував Петро Франко. Здавалося, доля готує Пласту перспективу високого злету і широкого організаційного розвитку... Однак через місяць почалася Перша світова війна.